Повернення великої води: чому затоплені поля — це не стихійне лихо, а попередження природи

Цьогорічне водопілля нагадало аграріям про забуті закони природи та прогалини в законодавстві: озима пшениця та ріпак на низинах опинилися під водою. Рослини гинуть через брак кисню, а техніка не може вийти в поле. Проте експерти наголошують: проблема не в аномальних опадах, а в масовому розорюванні заплав річок, які мають служити природним буфером.

Річки повертають своє

Заплава — це територія, де ризик підтоплення є постійним і природним процесом. Після кількох малосніжних років справжня зима повернула річкам їхні законні межі. Фахівці зазначають, що сільськогосподарські культури, як-от ріпак чи пшениця, взагалі не повинні засіватися на цих ділянках, оскільки заплавні луки характеризуються високим рівнем ґрунтових вод.

Головна причина нинішніх збитків фермерів — ігнорування природного рельєфу. Через відсутність меж заплав у проєктах землеустрою ці території часто перетворюються на ріллю, іноді оранка ведеться впритул до русел, що є прямим порушенням Водного кодексу України.

Юридична пастка: конфлікт кодексів та «паперова рілля»

Ситуацію ускладнює правова колізія: якщо Водний кодекс прямо забороняє розорювання заплав малих річок, то в Земельному кодексі ця норма фактично відсутня. Це створює небезпечну «розмитість» меж.

Чимало за заплавних територій розпайовані під цільове призначення 01.03 (особисте селянське господарство) або 01.01 (товарне сільгоспвиробництво), хоча за фактом вони мали б належати до коду 01.08 — для сінокосіння та випасання худоби.

Більше того, природні луки часто помилково або навмисно реєструють під кодом 001.01 («Рілля») замість належного 002.01 («Сіножаті»). Таке маніпулювання документацією створює передумови для незаконного знищення трав’яного покриву, який захищає ґрунти від деградації.

Чому заплави — це питання безпеки?

Заплавні луки є критично важливими екосистемами, які виконують низку функцій:

• Підтримка водного балансу: вони вбирають надлишок води під час паводків, запобігаючи руйнівним затопленням.
• Захист річок: перешкоджають ерозії берегів та замуленню малих річок.
• Боротьба зі зміною клімату: природні луки та пасовища є величезним резервуаром для поглинання вуглецю (секвестрації), що допомагає стримувати парниковий ефект.
• Збереження біорізноманіття: ці території є оселищами для рідкісних видів, що охороняються Смарагдовою мережею та Бернською конвенцією.

Що робити громадам?

Віддаючи луки під ріллю заради короткострокового прибутку, громади втрачають стабільність своїх екосистем. Експерти радять: для захисту таких земель їхній статус як сіножатей має бути чітко зафіксований у документації із землеустрою.

📢 Важливо: Якщо ви виявили факти незаконного розорювання заплав, прибережних захисних смуг або територій ПЗФ, ви маєте право звертатися за роз’ясненням та допомогою до:

• Державної екологічної інспекції України (ДЕІ);
• Держгеокадастру;
• Органів місцевого самоврядування (ОТГ).