Каховське водосховище: чому зрошення степу суперечить природі степу

Масове, централізоване зрошення водами Каховського водосховища посушливих земель півдня України — це застаріла модель, яка призвела до засолення ґрунтів і втрати його родючості. Про це йдеться у ґрунтовному дослідженні Української Природоохоронної Групи (UNCG).

В публікації розглядаються можливі варіанти відродження регіону, який залежав від Каховського водосховища:

• варіанти повернення природних екосистем із вирішення сучасних господарських потреб регіону;
• створення нового водосховища та відновлення старого господарського устрою;
• інші оригінальні сценарії.

Випаровування води з Каховського водосховища

У дослідженні науковці зазначають, що інтенсивне випаровування води з великого мілководного плеса спричиняло зростання водного дефіциту в басейні Нижнього Дніпра та підвищення рівня мінералізації води: 

Вода, що випаровувалася з Каховського водосховища, здебільшого випадала опадами на віддалених від України територіях. Тоді як прилеглі до водосховища райони перебували в зоні «дощової тіні» весь весняно-літній період (тоді, коли волога найбільш потрібна для зрошення сільськогосподарських угідь).

Зазначимо, що хоча забір води здійснювався для багатьох цілей,  зрошення було ключовим споживачем води. При цьому з поверхні водосховища і каналів випаровувалося приблизно стільки ж, скільки йшло на потреби.

Згідно з Листом Держводагентства від 16.02.2024 № 905/7/8/11-24, до повномасштабного вторгнення зрошувані площі на півдні постійно збільшувалися, а 94% водокористування Херсонської області припадало на зрошення.

Згідно з характеристикою водного балансу Каховської ГЕС Херсонського обласного центру з гідрометеорології на прикладі 2021 року, забір води для потреб зрошення лише Головному Каховському магістральному та Північнокримському каналам становив близько 1100 млн. м3 – це приблизно 57% всього забору води з Каховського водосховища на водогосподарські потреби ~1,916 км³. 

Водночас втрати на випаровування з Каховського водосховища середньорічно оцінювалися близько ~1,8 км³/рік. 

А максимальні оцінки втрати води на випаровування з акваторії Каховського водосховища встановили у 2007 р  2,36 км³ . Це описано у публікації фахового Українського гідрометеорологічному журналі.

«Середньорічні втрати води на випаровування по Дніпровському каскаду становлять понад 5 км³, а максимальні з Каховського водосховища у 2007 р. становили 2,36 км³.»

Тобто випаровування ~1,8 км³/рік співмірне з річними обсягами води, які забирали для аграрних потреб.

Втрата води, ще й у посушливому регіоні означає втрату ключового елемента адаптації до зміни клімату. Потрібно невпинно накопичувати цей ресурс, а не втрачати у гігантських об’ємах через випаровування.

Висока мінералізація води Каховського водосховища та її вплив на ґрунти.

Вода з Каховського водосховища була найбільш мінералізованою та найменш придатною для зрошення серед усіх великих водойм України, а також через масове використання спричиняла вторинне засолення — через випаровування і підняття ґрунтових солей у посушливому кліматі.

Показник мінералізації води з Каховського водосховища був у межах 253–433 мг/л – нормальний для води що використовується для зрошення. Але у зв’язку з глобальними змінами клімату середня температура повітря у вегетаційний період підвищилася з 15,9°C до 20,5°C за період з 1938 до 2018 року, то це призвело до збільшення випаровування, а це, своєю чергою, – до збільшення мінералізації води. 

Внаслідок цього, тривале використання для зрощення води з підвищеними або пороговими показниками солоності сприяє поступовому накопиченню солей у ґрунтах.

До того ж ґрунти південних областей України сприятливі до вторинного засолення. Вся територія, що зрошувалась поступово перетворювалася на непридатні для обробітку землі.

Водоносні горизонти на межі Херсонської і Запорізької областей складені з порід, що мають високу природну солоність, адже історично ця територія є колишнім морським дном. Найвища концентрація легкорозчинних солей відмічена на глибині до 2 м тож низьке залягання підсолених ґрунтових вод (передусім на Херсонщині) призводить до вторинного засолення при зрошенні будь-якою водою.

Зрошення степу суперечить природі степу

Коли степ розорюється під монокультури, особливо кукурудзу чи соняшник, розораний ґрунт втрачає здатність утримувати вологу, і виникає потреба у штучному масовому зрошенні.

Можна сказати навіть про те, що створення Каховського водосховища й системи зрошення і спровокувало масштабне розорювання степів Півдня України. Традиційно скотарський регіон перетворився на найбільш розорану частину Європи.

Рішення про створення водосховища та ГЕС стало частиною амбітного сталінського «плану перетворення природи» радянських часів. Воно мало на меті за-безпечити виробництво пороху (на основі сировини з бавовника) для радянської армії, виснаженої світовою війною. Поки побудували гідровузол і наповнили во-досховище помер Й. Сталін, разом з ним змінилися пріоритети і в СРСР…

Південь України — зона колись природного степу. Тут зростали злакові рослини та різнотрав’я, які тисячоліттями формували глибоченні кореневі системи, здатні утримувати вологу. Саме вони створили унікальні чорноземи з потужним гумусовим шаром і стабільним, хоч і сезонним, водним балансом.

Не можна просто так взяти і масово наситити посушливі землі водою! Це проти правил природи, це часто призводить до засолення та втрати родючості. Безпечним може бути лише локальне зрошення, як-от крапельне.

Потреба у державній стратегії та консенсусі між зацікавленими сторонами

Наразі, попри публічні зобов’язання України провести прозору оцінку планів відновлення Каховської ГЕС, єдиної стратегії, що базується на широкому консенсусі зацікавлених сторін та враховує всі довгострокові наслідки, не існує.

Розробка державної стратегії відновлення українських степів та нових підходів до зрошення вимагає комплексного, прозорого та науково обґрунтованого підходу.

Стратегічні рішення щодо майбутнього регіону мають бути прийняті після прозорого громадського обговорення та незалежної оцінки впливу на довкілля (ОВД) та стратегічної екологічної оцінки (СЕО).

Важливо врахувати, що відновлення колишнього гідровузла та зрошувальних систем приведе до повторення та продовження екологічних наслідків:  хімічне забруднення води, евтрофікація, засолення зрошуваних ґрунтів, а також спричинить нові екологічні наслідки, зокрема знищення близько 1800 км² природних екосистем, що спонтанно відновлюються на місці водосховища.

Забезпечення водою громад, промисловості та сільського господарства в регіоні вимагає кардинально нових, децентралізованих рішень, зважаючи й на нові кліматичні виклики у регіоні.

У сільському господарстві пріоритетом має стати перехід до більш стійкого господарського устрою, зокрема до ефективних технологій поливу, як, наприклад крапельне зрошення, що дозволяє запобігати подальшому засоленню ґрунтів.

Впровадження закритих водогонів (які вже будуються та фінансуються державою) та сучасних технологій водопостачання, є більш ефективним і ресурсозберігаючим, оскільки відсутні втрати води на випаровування.

Якщо від відновлення водосховища все ж відмовляться, то відкриється шлях до відродження природних екосистем всього регіону, хоч це і потребуватиме створення нової, стійкої та децентралізованої економічної моделі.

Це означає зміну сільгоспкультур на ті, що не потребують інтенсивного поливу: нут, виноград тощо або навіть повернення до пасовищного тваринництва — колись традиційного для цього краю.

В усякому разі, у контексті півдня України таке централізоване зрошення як було — це застаріла модель, яка обов’язково призводить до негативних екологічних наслідків, які ні в якому разі не можна ігнорувати в умовах зміни клімату та дефіциту води.